Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Кримінальний процесуальний закон визначає обов’язкову участь особи, яка подала скаргу, її захисника чи представника під час засідання в суді першої інстанції. Цей обов’язок підлягає безумовному виконанню. З’ясуємо, чи так це, а також якими будуть наслідки його невиконання.
Як же діяти особі, яка подала скаргу, якщо вона хоче, проте в силу об’єктивних причин не має змоги взяти участь у судовому засіданні й не може залучити захисника чи представника?
Згідно із ч.7 ст.11 закону «Про судоустрій і статус суддів» учасникам процесу забезпечується можливість брати участь у засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. Обов’язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав відповідне рішення, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.
Відповідно до ч.2 ст.336 Кримінального процесуального кодексу суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження (у режимі відеоконференції) за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників провадження.
Частиною 1 ст.336 КПК встановлено чіткі юридичні підстави для провадження у режимі відеоконференції. Втім, цей перелік не є вичерпним. Тобто законодавець дав суду можливість приймати таке рішення і за наявності інших підстав, які будуть визначені як достатні (наприклад, наявність малолітніх дітей, бездоріжжя тощо).
Отже, особа чи її захисник, представник шляхом подання клопотання, заяви слідчому судді мають змогу реалізувати своє право на участь у засіданні в режимі відеоконференції під час розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора. Так, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 28.02.2019 (справа №757/48802/18-к) за заявою особи призначено засідання в режимі відеоконференції.
Таким чином, забезпечення розгляду скарги у такому режимі сприяє дотриманню положень п.3 ч.1 ст.129 Конституції як однієї з основних засад судочинства, а саме — змагальності сторін та свободи в наданні доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Це, у свою чергу, відповідає загальним засадам кримінального провадження, зокрема чч.2, 6 ст.22 КПК (сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим кодексом; суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).
При цьому постановлення ухвали про здійснення дистанційного провадження є правом, а не обов’язком суду. А тому клопотання або заяву про проведення засідання у режимі
відеоконференції необхідно належним чином обґрунтовувати, а за необхідності — додавати копії матеріалів, якими підтверджуються доводи клопотання.
Так, ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва від 19.12.2018 (справа №760/21539/18) було відмовлено в задоволенні клопотання особи про участь у засіданні в режимі відеоконференції, оскільки та не зазначила жодних обґрунтованих підстав для цього, а лише вказала, що перебуває в іншій місцевості.
За таких обставин слідчий суддя не позбавлений права залишити клопотання, заяву про дистанційне провадження без задоволення.
Відсутність — не привід для відмови
Хоча КПК і містить імперативну вимогу про те, що розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника, проте на практиці не все так просто.
Зокрема, як діяти суду, якщо особа, належним чином повідомлена про час та місце розгляду, не з’являється до суду та ігнорує всі судові виклики?
Згідно з висновками, викладеними у розд.7 узагальнення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», у разі відсутності скаржника, який заявив клопотання про розгляд скарги без його участі, а також належним чином повідомленого скаржника, який не з’явився на такий розгляд, рекомендовано залишати таку заяву без
розгляду. У такому випадку скаржник матиме право повторно звернутися до суду.
Проте системний аналіз норм КПК дає підстави стверджувати, що суд не має законних повноважень для залишення скарги без розгляду або відмови в її задоволенні з підстав відсутності особи, яка її подала, чи її захисника або представника.
Так, порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування регламентований положеннями ст.306 КПК. І саме за результатами розгляду скарг, як це передбачено ст.307 КПК, постановляється ухвала про:
• скасування рішення слідчого чи прокурора;
• скасування повідомлення про підозру;
• зобов’язання припинити дію;
• зобов’язання вчинити певну дію;
• відмову в задоволенні скарги.
Тобто КПК містить вичерпний перелік рішень, які можуть бути прийняті за результатами розгляду такої скарги. Отже, слідчий суддя, навіть за відсутності в засіданні особи, яка подала скаргу, чи її захисника або представника, позбавлений можливості не розглядати скаргу по суті, відмовляючи в її задоволенні або залишаючи її без розгляду із цих підстав.
При цьому узагальнення ВСС мають рекомендаційний характер і з огляду на положення ч.5 ст.4341, ч.4 ст.442 КПК не містять висновку про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а тому не підлягають застосуванню.
Крім того, з огляду на приписи ст.55 Конституції, а також вимоги ч.6 ст.9 КПК постановлення
слідчим суддею ухвали, що виходить за межі його повноважень, порушує такі засади кримінального провадження, як верховенство права, законність та доступ до правосуддя.
Таким чином, приписи ч.3 ст.306 КПК щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника мають лише формальний характер. Адже суд позбавлений можливості забезпечити виконання цих вимог кримінального процесуального закону, якщо особа отримує судові виклики, але свідомо їх ігнорує та не з’являється в засідання.
_03_03.png)
