Верховний Суд України висловив правову позицію щодо звернення стягнення на предмет іпотеки

 Поповнено базу правових позицій Верховного Суду України розділу "Судова практика":

Постановою у справі  № 6-53цс15 від 13.05.2015 р., правовим висновком якої є:

у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якогоз Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню змоменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставінезаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека єдійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплюєпрезумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважаєтьсяправомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов’язки, доки цяпрезумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається у зв’язку із скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Встановивши у справі, що переглядається, факт переходу до відповідача права власності на нерухоме майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на підставі незаконного судового рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до правовідносин сторін статті 23 Закону України «Про іпотеку», поширення її дії на відповідача та збереження обтяження цього майна іпотекою за іпотечним договором.

При цьому судом враховано, що кредитором дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття за судовим рішенням обтяження та право власності нового набувача не оспорюється, а ставиться питання про застосування механізму реалізації його переважного права на іпотечне майно, передбаченого нормами статей 23, 33, 39 Закону України «Про іпотеку».

Дійшовши правильного висновку про поширення на правовідносини сторін норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» суд, разом з тим, застосував її з порушенням норм частин 3 і 4 статті 5 та статті 39 цього Закону, у зв’язку із чим ухвалене судове рішення підлягає скасуванню. 

З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна ознайомитися у підрозділі «Правові позиції Верховного Суду України» розділу «Судова практика» або на офіційному веб-сайті Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua).