flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Постанова ККС ВС щодо розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), та вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України)

02 грудня 2019, 09:15

Особа, засуджена за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просила змінити судові рішення щодо неї, перекваліфікувавши її дії на ч. 1 ст. 119 КК України та призначивши покарання із застосуванням положень ст. 75 цього Кодексу (звільнення від відбування покарання з випробуванням). Свої вимоги засуджений мотивував тим, що суди неправильно кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у нього не було.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС змінила вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, зокрема, перекваліфікувавши дії особи з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України, зважаючи на таке.

За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об’єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров’я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв’язком між указаним діянням та наслідками, а із суб’єктивної сторони − умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України). Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість) або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об’єктивною, так і за суб’єктивною сторонами цих злочинів.

З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що засуджений під час раптового конфлікту з іншим чоловіком умисно вдарив його ногою в обличчя, від чого той упав на асфальтну поверхню й, ударившись потиличною частиною голови, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікувальній установі.

Проте місцевий суд, установивши обставини, за яких настала смерть потерпілого, дав діям особи неправильну юридичну оцінку, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.

Отже, в конкретному випадку мало місце не умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, а вбивство, вчинене через необережність, у зв’язку з чим дії особи підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України із призначенням йому покарання у межах санкції цього кримінального закону.

З повним текстом постанови у справі № 750/3256/17 (провадження № 51-1147 км 19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/83775424.

 

Джерело: Верховний Суд